В АТО загострилося відчуття відповідальності за Україну
Житель Соколівського Василь Рішко і не сподівався, що у зрілому віці знову доведеться вдягнути військову форму і стати на захист країни. Але має тверде переконання: він мусить це робити. Саме тому у 2017 році, коли його покликали на допомогу, не вагався ні трохи, зібрав речі і поїхав на передову. Там зустрів свій 55-літній ювілей. Служив під Маріуполем і під Донецьком, зазирнув в очі війні і відчув справжній її подих. За два роки перебування в АТО отримав там дві нагороди, третя відзнака «За мужність і відвагу» наздогнала ветерана нещодавно.
Відзнаку Кіровоградської області «За мужність і відвагу» Василю Рішку вручили голова облдержадміністрації Андрій Назаренко і голова обласної ради Сергій Шульга. Нагорода стала приємною несподіванкою для атовця і вдячністю за його особистий подвиг. Чоловік каже, пішов захищати країну, бо відчував відповідальність і обов’язок.
У 2017 році я працював на хорошій роботі. Можна було б жити собі спокійно, але отримав дві повістки з військкомату, а потім мені подзвонили і кажуть: треба моя допомога як фахівця. Не вагався зовсім, зібрав речі і 1 грудня уже був у Первомайській бригаді. Приїхав туди, а там парк розбитої техніки – треба ремонтувати. Півтора місяця лагодили, а потім нас перекинули під Маріуполь – на другу лінію оборони. Там уже відчув, що стріляють по-справжньому, - розповідає Василь Рішко.
Чоловік каже, там особливо загострилося відчуття відповідальності за Україну. Воно стало навіть сильнішим за страх за своє життя. А ціну життю побачив уже під Донецьком, на передовій, куди згодом перекинули бійців.
Там було гаряче. Нас постійно обстрілювали. На щастя, коли ми там були ніхто не загинув, але поранених було багато, допомагали їх доставляти в госпіталь. Шкода хлопців було, молоді… Я там для хлопців був і за батька, і за лікаря, й за вчителя. Коли їхав із дому, набрав багато ліків, настоянок різних, то лікував їх, допомагав з ремонтом техніки. Мене вони дуже поважали. І зараз часто дзвонять, питають: «Степановичу, ти як?», - ділиться спогадами чоловік.
Згадує, що під час сильного обстрілу вибуховою хвилею його відкинуло і він отримав забій хребта. Підлікувався в госпіталі і повернувся до своїх бійців на передову. Хотів ще й далі служити, але на той момент бригаду вже укомплектували і його за станом здоров’я у серпні 2019 року демобілізували.
Коли демобілізувався, мені казали, що буде ще якась нагорода. Але я її не чекав, не за цим туди їхав. Аж раптом подзвонили з військкомату і запросили на нагородження. Для мене ця відзнака – це спогад про пережите. Я не шкодую, що пішов захищати країну. Відчуття такі переповнювали… Важко було, сніги, вітри, холод… Але не це згадується, а підтримка, допомога один одному, відчуття надійного плеча побратима, - з гордістю каже Василь Рішко.
