Дорога до себе
Вийти з кола залежності тільки на перший погляд здається легко. Насправді це тривалий, важкий і болісний шлях. Але саме цей крок рятує життя тих, хто заплутався в наркотичній, алкогольній павутині, хто не зміг самостійно впоратися з посттравматичними стресовими розладами. Сьогодні – розмова з хлопцями, які пройшли повний курс реабілітації і ресоціалізації у Кропивницькій філії ГС «Міжнародна Антинаркотична Асоціація». Після втрат, зруйнованих стосунків, повної зневіри у себе, руйнації особистості вони змогли одужати і стати прикладом та підтримкою для інших залежних. Нині хлопці перебувають в Центрі реабілітації МАА, що знаходиться у селі Соколівське Кропивницького району. Про участь у програмі і свій шлях до одужання вони розповіли, аби власними історіями показати іншим залежним, що шанс на відновлення є, жити можна у тверезості, головне – наважитися на перший крок і звернутися за допомогою до фахівців Міжнародної Антинаркотичної Асоціації.
Костянтину Ташпулатову 30 років. Він мав улюблену роботу, працював машиністом на електровозі, займався бізнесом. В житті мав усе, щоб бути щасливим – дружину, двох дітей, власний будинок. Але розмірене життя зруйнувала цікавість спробувати наркотики.
- Я тоді подумав, можна один раз спробувати і кинути, нічого страшного не станеться. Але після першого разу назад уже дороги не було. Я засинав і прокидався з думкою про дозу. З того моменту втратив спокій. Фізично «ломки» не відчував, але всі мої думки були тільки про наркотик, - розповідає Костя.
У такому стані хлопець жив чотири роки. Каже, зразу ніхто нічого не помічав, бо його поведінка не змінилася, але чим довше він вживав наркотичні речовини, тим більше руйнувалося його життя. Першою на сполох забила мама-медик, яка звернула увагу на поколоті руки. Неадекватну поведінку і часті зміни настрою бачила дружина, вже і знайомі почали говорити, що з хлопцем діється щось не те. Але на всі запитання, прискіпливі розпитування і прохання Костянтин уникав давати чесну відповідь, викручувався і брехав. У цій тривозі, брехні і поганому фізичному стані він прожив цілий рік. Крім того, з’явилися фінансові проблеми, адже щодня необхідно було брати десь гроші на наркотики, хлопець заліз у борги.
Незважаючи на такий руйнівний спосіб життя, рідні намагалися врятувати Костю. Мама і дружина вмовила його погодитися на лікування. Вперше він звернувся у наркодиспансер, але пробув там близько двох тижнів і знову почав вживати наркотики. Згодом поїхав на реабілітацію в інший центр, але зізнається, що поїхав туди тільки на прохання мами і дружини, а не за власним бажанням. Там Костя перебував 3,5 місяця, у цей час він не вживав наркотики, але не переставав про них думати.
- Я дуже засумував за сім’єю і вирішив до них поїхати на кілька днів. Вийшов з центру з твердим наміром їхати додому, але поїхав… в Одесу, - згадує співрозмовник. – Там кілька днів жив просто на вулиці, спав на пляжі і знову вживав наркотик.
Згодом рідні знову вмовили його лікуватися, він витримав рік тверезості, але щойно цей термін сплив, він знову зірвався. Потім був реабілітаційний центр в Одесі, де він відновлювався майже три місяці, там пройшов кілька видів програми і став консультантом центру. Але емоційний сплеск через особисті проблеми знову підштовхнули до вживання. Зараз, коли Костя згадує пережите, він твердо переконаний, що жодного пункту рекомендацій фахівців реабілітаційного центру не можна порушувати, бо це неминуче призводить до зриву.
Увесь цей час рідні не відвернулися від хлопця, родина підтримували його і вмовляла продовжити лікування. Але їхати додому він не хотів, бо розумів, що там не буде того дурману, який він так любить.
Зрештою Костя зрозумів, що без допомоги фахівців він не вибереться з цього кола і знову звернувся за допомогою до Міжнародної Антинаркотичної Асоціації. Три спроби доїхати до реабілітаційного центру закінчилися невдачею. Він навмисно запізнювався на потяг, потім зійшов з потяга на найближчій станції і повернувся в Одесу, наступного разу поїхав не в центр, а додому до родини. Там протримався два місяці без вживання наркотиків, але згубна звичка взяла своє, він знову почав вживати. Зрештою він зрозумів, що фізично уже не може витримати без вживання наркотиків. Рішення звернутися в реабілітаційний центр знову уже прийняв усвідомлено.
- Я просто повірив у те, що мені там стане легше. Цього разу звернувся у центр реабілітації не для мами, не для дружини, а для себе. Зрозумів, що якщо зроблю ще одну ін’єкцію, просто помру, - згадує Костя. – Двічі хотів звести рахунки з життям, думав, що роблю собі смертельну дозу, але потім отямлювався і не розумів, чому досі живий…
У центрі реабілітації МАА Костя перебуває вже сім місяців. Увесь цей час він у стані тверезості. Звісно, сумує за сім’єю, але розуміє, що ці почуття – це також один із проявів залежності. Лікування його в центрі ще триватиме за іншою програмою, але залишати його він не збирається, каже, планує збудувати тут кар’єру, побудувати нові здорові стосунки з рідними. Він впевнений, що може змінити не тільки своє життя, а й допомогти іншим залежним.
Період тверезості, у якому перебувають клієнти центру після лікування, може тривати довго, вважає координатор Міжнародної Антинаркотичної Асоціації Арсеній Самсоненко. Важливо, щоб вони довіряли тим, хто вже має такий досвід, завжди відкривати двері для підтримки, скільки б спроб у залежної людини не було повернутися до лікування. Від цього залежить і тривалість одужання. У Кості цей період розтягнувся на п’ять років, бо, як він сам зізнається, не було цієї довіри. Важливо, щоб рішення стати на шлях одужання він прийняв для себе, а не для когось.
Довгий шлях до тверезості і боротьба із залежністю чоловіка стала справжнім випробуванням для дружини і дітей. Що їм довелося пережити і скільки зусиль докласти до порятунку рідної людини, розповіла дружина Кості.
- Коли ми познайомилися, Костя був звичайним хлопцем, з почуттям гумору, з хорошої родини. Я навіть уявити не могла, що нам доведеться пережити такі труднощі, - розповідає жінка. – Ми прожили у шлюбі майже п’ять років, уже народилися двоє дітей, коли він почав вживати наркотики. Одразу не помічала і не розуміла, що з ним коїться, а коли зміни стали очевидні, для мене це стало, як грім серед ясного неба. Потім почалися проблеми в родині, на роботі.
Жінка каже, перше рішення, яке у неї виникло – рятувати чоловіка. Вона розуміла, що її дітям потрібен батько. Однак тоді помилялася, що її турбота, опіка і любов - це не завжди порятунок. Тільки коли фахівці МАА пояснили їй, як треба діяти співзалежним людям, вона змогла вибудувати правильну поведінку з чоловіком.
Зізнається, пережила дуже важкий період у житті, довгий період лікування чоловіка, зриви, брехня… Каже, не зламалася тільки завдяки дітям.
- Я дуже боялася за дітей, що чоловік може померти. Тому вмовляла його погодитися на лікування. Вдячна йому, що він прислухався і став на шлях одужання, і вдячна фахівцям Міжнародної Антинаркотичної Асоціації, які допомагають йому у цьому. Я поруч з ним, я підтримую його, але розумію, що відповідальність за своє життя несе він сам, - каже жінка.
Пережитий досвід зробив її міцнішою і мудрішою. Найбільше, за чим шкодує, що діти мало спілкувалися з батьком. Утім вірить, що вони ще встигнуть надолужити, адже темінь завжди змінює світло.
Своєю історією одужання від наркотичної залежності поділився 32-річний військовослужбовець Євген, який нині проходить лікування у центрі МАА. Як, маючи за плечима спортивну, військову кар’єру, його життєва дорога звернула у наркотичну прірву, він щиро розповів.
- Я з дитинства займаюся спортом, майстер спорту України з хортигу, закінчив педагогічний коледж і 2013 році я пішов служити в армію. А потім стався Євромайдан, Революція Гідності, Антитерористична операція. Я пішов в АТО добровольцем, служив у бойовій роті, у 2014 звільняв Маріуполь. Потім був полк «Азов», спецпризначення. У 2015 році демобілізувався, продовжив займатися спортом, брав участь у чемпіонатах України, займав призові місця. Одружився, народилося двоє дітей. Але життя дало тріщину, розлучився і переїхав жити у Кропивницький. Тут працював у приватній фірмі, потім пішов на службу у підрозділ сил спеціальних операцій, а потім почалося повномасштабне вторгнення, - розповідає Євген.
25 лютого 2022 року Євген уже тримав у руках зброю у підрозділі руху національного спротиву. Виконували різні завдання, нервові стреси тамував алкоголем. Але війна приносить багато біди, і так сталося в житті Євгена – на фронті загинув його рідний брат, а за кілька тижнів – друг дитинства. Аби затамувати біль втрати, спробував наркотик і далі вже не зміг йому опиратися. Каже, так працює хвороба залежності. Євген зізнається, чим довше вживав наркотики, тим більше втрачав морально-духовні принципи, почав скочуватися донизу і аж коли торкнувся дна, зрозумів, що далі вже падати нікуди.
- Я відчув, що це кінець. Куди далі? Я постійно жив з думками про те, щоб знайти наркотики. Переступив через усіх... Одна мета була – утіха в речовині. Всі людські принципи нівелювалися, - зізнається співрозмовник. – У мене постійно було відчуття провини, страху, совісті… На той момент я уже списався у зв’язку з загибеллю одного з родичів. Я тренував дітей, їздив на змагання, але бачив в очах людей розчарування і зневагу. Крім того, мій батько постійно підштовхнув мене погодитися на лікування. І ось на Новий 2025 рік я зрозумів, що це вже крапка, треба зупинятися…
Євген звернувся за допомогою у Міжнародну Антинаркотичну Асоціацію, тут він протягом року перебуває у повній тверезості, пройшов курс реабілітації і ресоціалізації. Зараз навчається на психолога в університеті і мріє подальше своє життя пов’язати з допомогою ветеранам, які мають посттравматичний стресовий розлад. Він переконаний, що військовий краще зрозуміє військового, який вважає, що наркотики можуть полегшити стан. Але насправді вони тільки ускладнюють його. Найголовніша порада його хлопцям – не втрачати віру в себе і звертатися за допомогою в МАА.
Координатор Міжнародної Антинаркотичної Асоціації Арсеній Самсоненко каже, що нині третина клієнтів реабілітаційного центру це хлопці з військовим досвідом. Бажання зняти стрес або знову відчути сплеск адреналіну нерідко підштовхує їх до вживання наркотичних речовин.
- Я хочу сказати головне: залежність не є вироком, а звернення по допомогу не є слабкістю. Сьогодні ми бачимо, що серед наших клієнтів дедалі більше хлопців із військовим досвідом, і дуже часто за вживанням стоять не “погані звички”, а біль, виснаження, внутрішня напруга та спроба хоч ненадовго втекти від важких переживань. Але наркотики не вирішують проблему, вони лише поглиблюють її. Одужання починається з чесності перед собою, з довіри до фахівців і з готовності приймати допомогу. І дуже важливо, щоб поруч були люди, які не засуджують, а підтримують. Я хочу, щоб кожен, хто сьогодні впізнав у цих історіях себе або свою близьку людину, зрозумів: вихід є. І чим раніше людина звертається по допомогу, тим більше шансів повернутися до тверезого, гідного і справжнього життя.
В Міжнародній Антинаркотичній Асоціації для військових з ПТСР є бюджетні місця для лікування. Якщо ви або ваші близькі потребують допомоги — не відкладайте. Залежність лікується.
📞 +38 063 0 555 103
🌐 www.netnarkotik.com.ua
